Історія України
В Середні віки
Кочові держави
Після великого переселення народів в Північному Причорномо'ї почався довгий період нестабільності. Після держави гунів був створений аварський каганат, потім держава булгарів, хозарський каганат. Через їх територію переселялись угри, печеніги. В часи Київської Русі існували держави печенігів і половців.Східні слов'яни у давнину
Між V—VII ст. на території склавинів та антів формуються локальні культурні ареали, які поступово кристалізувалися у союзи місцевих слов'янських племен. Серед них: поляни — на Київщині й Канівщині, деревляни — на Київському Поліссі й Східній Волині, уличі — на південь від полян, у Південному Подніпров'ї і Побужжі, тиверці — у межиріччі Середнього Дністра й Пруту, дуліби — у верхів'ях Дністра та басейні Західного Бугу, хорвати — у карпатському регіоні, сіверяни — на Північному Лівобережжі Дніпра вздовж Десни і Сейму. Степове ж Подніпров'я з лівого боку Дніпра заселяли алани і булгари, залежні від заснованого у VII ст. булгарскими народами Хозарського каганату[18].
Другою половиною IX ст. датуються дані арабських джерел про формування у Східній Європі трьох політичних утворень: Куявії — Київська Русь, Славії — північні слов'янські землі з центром у Ладозі та Артанії — на нинішній Тамані. Останніми великими міграціями через територію України були болгарська та угорська, які вже припадають на часи існування нашої першої держави — Київська Русь.
Економічною основою східнослов'янських племен є родова власність на землю, коли знаряддя праці, продукти та майно поступово розділяють між родинами. Характерною рисою суспільного ладу була наявність сільської громади як об'єднання індивідуальних господарств. Слов'яни провадили осілий спосіб життя, що вимагало орне хліборобство — основа господарства. Вирощували пшеницю, жито, просо, ячмінь та ріпу. Зерно мололи на зернотерках, а потім — на жорнах. Поширене було й тваринництво. Переважно розводили велику рогату худобу, свиней, овець, кіз. Менше значення мало рибальство, а полювання велось для здобуття цінного хутра. В релігійному світогляді формується культ природи на чолі з Перуном.
Київська Русь
Утворення та становлення Великого князівства
Візантія дізнається про нове потужне об'єднання після походу двох руських царів Аскольда та Діра на Константинополь у 860 році. Візантійські пам'ятки виразно зафіксували навернення до християнства варяга Аскольда та його дружини у 60-х роках ІХ ст. Вже 862 року жителі Новгороду запросили нормана Рюрика до себе князем. Після його смерті в нього залишився малолітній син Ігор, а влада перейшла до його родича Олега — який став регентом. Приїхавши до Києва у 882 році, він обманом убив місцевих володарів Аскольда й Діра та заволодів престолом.
Київське князівство Ольга передала (964) Святославу (сину Ігоря), який був дуже войовничим та провів майже все життя у походах. Він підкорив в'ятичів і розгромив Хозарський каганат, державне утворення хозарів на сході. Вів дуже успішні війни з болгарами, куди навіть хотів перенести столицю, та Візантією. Але в 971 р. Святослав потрапив в облогу у фортеці Доростол. Йому довелося повернути завойовані землі та повернутися до Києва. Дорогою його вбили печеніги біля дніпровських порогів.
Хрещеня і Розквіт Русі
За роки правління Володимира Великого (978—1015) Русь значно збільшується за рахунок приєднання Червоної Русі, Закарпаття й Корсуня. Тобто Київська Русь стає найбільшою державою Європи з населенням понад 5 млн людей та територією 800 тис. км². Володимир провів реформу місцевого самоуправління, ліквідувавши племінні автономії та ставлячи своїх намісників. Значне місце займає князівська дружина. 988 року Володимир оголосив прийняття християнства з Візантії. На відміну від спроб Ольги та Аскольда, це торкнулося широких верств населення. Хрещення стало вирішальним кроком протягом всієї історії українських земель. Саме за вказівкою Володимира створено систему захисних споруд, відомих у народі як «змієві вали», що простягалися на 1000 км. Володимир впровадив і «Статут про церковні суди і десятини».Попри ці значущі зміни та зміцнення в устрої держави, після смерті Володимира Великого 1015 року Русь вступає у період міжусобної боротьби. Перемогу у протистоянні з братами здобув Ярослав Мудрий (1019–1054). Цей правитель остаточно розгромив печенігів, які здавна завдавали значної шкоди Київській Русі. Збудував у Києві Собор святої Софії, що стоїть там донині. 1037–1039 рр. створено перший літописний звід. Побудовано перші книжкові майстерні та засновано Києво-Печерську лавру — спроба створити у Києві (на той час кількість населення міста сягає 50 тисяч) митрополію. Спорядив першу на Русі збірку законів — «Руська правда». Ярослав Мудрий зміцнив зв'язки з Європою завдяки тому, що одружив своїх дочок з європейськими монархами.
Роздробленність та Ординська навала
Зі смертю сина Мономаха Мстислава 1132 року Русь остаточно втрачає свою єдність. До середини XII ст. на території Русі сформувалося близько 15 більших князівств, кожне з яких жило по суті самостійним політичним життям, лише номінально визнаючи старшинство великого київського князя. Починається активний процес боротьби за владу. За підрахунками Степана Томашевського, у Києві між 1146 та 1246 рр. правителі мінялись 47 разів; повертаючись по кілька разів на престол, тут правили 24 князі, причому 35 княжінь тривало менше року кожне.
Усе це значно послабило могутню державу, що існувала за часів Ярослава Мудрого. Тому під час битви з новим для Русі ворогом татаро-монголами на річці Калці (1223) руські князі, які не мали єдиного командування, зазнали поразки. Після Батиєвої навали 1237—1241 рр. і погрому Київської Русі опиняється під важкою залежністю від Золотої Орди. Князі з повноправних володарів перетворилися на данників хана. Це було поворотним моментом в історії українських земель, які по суті втратили незалежність.
Галицько-Волинське князівство
Литовсько-руська доба
Перехід українських земель до складу ВКЛ
До складу Великого князівства Литовського тривалий час входили українські і білоруські землі, та й пануванню на цих теренах Золотої Орди було покладено край значною мірою зусиллями Великого князівства. Починаючи з XIII століття, у боротьбі з Німецьким орденом та Галицько-Волинським князівством формується Литовська держава.1323 року помирають останні законні спадкоємці роду Романовичів — Андрій та Лев Юрійовичі. Це призводить до того що «галицька спадщина» переходить за вибором тамтешніх бояр у руки Болеслава Тройденовича.
1340 р. Болеслава було отруєно, а на княжий стіл запрошено Любарта Ґедиміновича, хрещеного під іменем Дмитрій. Реально влада Любарта-Дмитрія обмежувалася Волинню, а столиця містилася в Луцьку. У 1344—1345 рр. після нищівного походу польського короля Казимира III Галичина поступово переходить під владу Польщі. Польське королівство остаточно захопило Галицьку і Холмську землі у 1387 році.
У цей час ослаблені боротьбою з монголами та внутрішніми негараздами Руські землі потрапили у поле зору династії Гедиміновичів. За князя Ольгерда 1362 року до ВКЛ приєднується Київське князівство. Поступово Чорна Русь, Біла Русь Чернігівського та Сіверського князівства перейшли під владу литовської династії Гедиміновичів; утворилася Литовсько-Руська держава. Це було дуже дивне об'єднання, у якому руське (українське та білоруське) населення та землі становили абсолютну більшість (80 %), тому влада Литви не була репресивною, і по суті це була Руська держава з давньоруською мовою як державною і православ'ям як панівною релігією.
Буковина з 1359 року відходить до Молдовського князівства під назвою Шипинської землі, а Закарпаття у другій половині XIII ст. — до складу Угорщини. Таким чином землі сучасної України у XIII—XIV ст. увійшли до складу сусідніх держав.
За князів Ольґерда та Кейстута почалося масове входження українських земель: Волинь, у 1357—1358 рр. — Чернігово-Сіверщина, 1363 року — Поділля; у 1362 — 1363 років — Київщина; Брацлавщина та Переяславщина.
Із 1398 року держава називалась Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське. Давня руська культура, закони (Руська правда) та звичаї були панівними в князівстві. Українська та білоруська шляхта підтримувала князів Кейстута, Вітовта, Свидригайла у їх боротьбі за об'єднання всіх українських та білоруських земель в єдину державу.
В умовах боротьби з хрестоносцями, Московським князівством та через внутрішні конфлікти Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське вступило в союз з Польським королівством, уклавши Кревську унію (1385).
Проти зближення з Польщею виступало багато православних князів, тому у державі протягом ста років відбулось три громадянські війни: Громадянська війна в ВКЛ (1381–1384), Литовсько-руська громадянська війна (1389–1392) та Польсько-литовсько-руська громадянська війна (1432–1437). Під час останньої у межах ВКЛ протягом трьох років фактично існувала держава — Велике князівство Руське.
У другій половині XV століття Велике князівство Литовське перетворилося із своєрідної федерації українських, білоруських та власне литовських князівств на централізовану державу.
Комментарии
Отправить комментарий